Смак солоний, на щоках відчуваю
На них знову впала сльоза
Нас таких мільйони, що хотіли літати
Але знову буде гроза
І не крапка, а кома
Треба жити, бо не повернути минуле назад
І усе невідоме
Викликає все більше страхи, все менше азарт
Я в собі все що маю викричу
Щоб звільнити себе від розпачу
Не тримати в собі усе навчусь
Посиджу, і спокійно виплачу
Є етапи та їх завершення
Є потреба на нові звершення
Важко визнати мрії вмершими
Що залишились в двадцять першому
Зібрали зі сліз велике море солоне
Кричали у двері усі, молили ікони
Щоб тих, хто пішов, знову зустріли перони
Загоються рани, пекло охолоне
Ми хотіли просто жити, так як хотіли
Без відчуття тривоги й страху, по всьому тілу
І я питаю часто, чому нам так "пощастило"?
Ми ніби у човні, який наповнений тротилом
Ми шукаємо шляхи, щоб не втратити віру
Намагаємось не втрапити в пащу до звіра
Ми шукаєм промінь сонця, хоч навколо сіро
Кожна новина ніби залізає нам під шкіру
Я такий як і усі, втомився - присів
Шкода, до іншої планети немає таксі
До тієї, де би був океаном сусід
Де відчували, що майбутнє у нашій руці
Я такий як і усі, бо далі іду
Із відчуттям того, що завтра готує біду
Я не знаю, чи мені буде важко іти
Та добре, що є поруч ти
Зібрали зі сліз велике море солоне
Кричали у двері усі, молили ікони
Щоб тих, хто пішов, знову зустріли перони
Загоються рани, пекло охолоне
Зібрали зі сліз велике море солоне
Кричали у двері усі, молили ікони
Щоб тих, хто пішов, знову зустріли перони
Загоються рани, пекло охолоне
