Ти мене памʼятала інакшим
Покохала також мене іншого
Коли вмів я іще бути мʼякшим
Від життя коли ще хотів більшого
Був стіною для тебе бетонною
Що ніколи би вже не зламалася
Я в полоні у ночі безсонної
Знов питаю себе: як це сталося?
Як довів свою душу до обрію?
Від старого себе бачу копію
Лиш надія мені доза морфію
Що знову сонце настане, сонце прийде
Воно ніколи мене не підведе
І ти подивишся в очі мої немов в віконце
І в них нарешті знов побачиш сонце
Зруйнувавши усе побудоване
Подивився в своє відображення
Усе гарне кудись було сховане
То найперше було моє враження
Поміж злістю на себе з огидою
Я стояв і не знав куди дітися
Варіанти були очевидними
Час здаватися або битися
Смуток вижену ніби інфекцію
І віднайду загублену версію
Яку втратив немов по інерції
І знову сонце настане, сонце прийде
Воно ніколи мене не підведе
Що знову сонце настане, сонце прийде
Воно ніколи мене не підведе
І ти подивишся в очі мої немов в віконце
І в них нарешті знов побачиш сонце
Що знову сонце настане, сонце прийде
Воно ніколи мене не підведе
І ти подивишся в очі мої немов в віконце
І в них нарешті знов побачиш сонце
