Мазафака.
Чари чи вайб?
Знову б'ю в голову, знову той самий лайв.
Шах і мат!
Та пішла ця гра!
Слухай, братан, це ще не фінал.
Прррр... Па-па-па-па-па-па...
Мазафака, і знову туман.
Вчора був кращим, сьогодні обман.
Ти мені лайки, я тобі душу.
Ти мені фейки, а я їх все слухав.
Ти то з ігнором до ночі, сама, то між нами весна, то люта зима, то
Пишеш опівночі: де ти, як справи?
То зранку ігнориш, немов мене їбало.
Ти не відпустиш, але й не тримаєш,
Сама не знаєш, чого ти бажаєш,
А я не собака, щоб бігти на свист, не буду запасним у твій довбаний список!
Досить цих ребусів, досить загадок,
Досить збирати себе по шматках!
Ти називала це справжнім коханням,
А я токсичним вайбом і знущанням.
Шах, мат, та це не гра, тут замість фігур жива душа.
Хіт, хіт, і знову удар, хто любить по-справжньому, той не гра!
Мазафака, зника ілюзія, досить мені цієї токсичної музики!
Мазафака, упав номер і хто хоче лівну, того відпусти!
Ой, дивне-дивне це життя,
То в обійми, то в забуття,
То ти король, то ти ніхто,
То драма, то крінжове кіно!
Вигрібай, братан, хай тебе б'є цей життєвий ураган!
Вигрібай, братан, ти не програв, бо ти не здався сам!
Скільки людей, стільки фейкових масок,
Скільки солодких, отруєних казок!
Кожен кричить про любов до небес,
А як стане важко, зникає весь інтерес.
Сьогодні ти в топі, а завтра у бані,
Сьогодні коханий, а завтра останній,
Сьогодні обіцяють не зрадити ні за що,
А завтра розривають те, що було справжнім!
І знову по колу, по битому склу шукаєш хоч краплю тепла у льоду,
Ти хочеш почути просте: я з тобою, а чуєш лиш тишу, що пахне бідою,
Та досить, братан, себе знов добивати, досить чужі косяки пробачати,
Стільки ночей сам із собою воював, що навіть не бачив, як себе втрачав.
А знаєш, брате, в чому прикол?
Тобі обіцяли любов,
А підсунули роль.
Ти грав у назавжди,
А хтось у поки по кайфу.
Тебе то в бан, то знову на зв'язок,
І цей токсичний камбек знову збивав тебе з ніг.
І найгірше не те, що тебе покидали,
А те, що повертались,
Коли ти вже починав забувати.
Пррр... Розбився, збирайся, упав, підіймайся,
Не треба принижуватись, схаменися!
Не треба писати по тисячі раз тому, хто давно вже забив просто на нас!
Ти біг за любов'ю, ти втрачував гідність,
Плутав в холодності загадковість,
Шукав виправдання, де правда проста: не кожному треба твоя доброта!
Ред флег за ред флегом, а ти не помічав,
На кожен її фейк ти знову пробачав,
Вона тобі: люблю, а потім різко свайп,
А ти шукав кохання там, де був лиш хайп!
Життя не казка, не фільм, не роман,
Тут кожен другий сам собі капкан!
Тут можуть цілувати, а потім плювати,
Тут можуть обійняти, щоб потім зламати!
Але ти не залізо, ти теж відчуваєш,
Ти теж до світанку ночами не спиш,
Та навіть коли все усередині згорає, ти попіл із серця струсни
І далі живи!
Мазафака, хай горить ця гра, більше не буде наївного дурня!
Мазафака, все, досить, фініш, чужу байдужість ти більше не зміниш!
Вигрібай, братан, не шукай порятунку в чужих руках!
Вигрібай, братан, навіть якщо все життя пішло не так!
Ой, дивне-дивне це життя,
То любов, то забуття,
То знаходиш, то втрачаєш,
То вмираєш, та воскресаєш.
Абракадабра.
Чари чи вайб?
Та вже похуй, братан.
Досить цих драм і токсичних онлайн.
Усе, що було, відправляй в архів.
Ресетни свій світ, поки зовсім не згорів.
Почуття не програють.
Програє той, хто ними грає.
А ти вигрібай, братан.
І себе не втрачай.
