Я,
я хочу тиші,
хочу спокою.
Ніч, яка приходить,
забери мій біль із собою.
Знову вечір стукає у двері,
я один у темряві кімнати.
Стільки слів залишилось у серці,
та немає кому їх сказати.
Я втомився від чужих обіцянок,
від людей, що залишають рани.
Я втомився прокидатись зранку
і вдягати усмішку обману.
Знаєш, ніч, я більше не питаю,
чому все склалося не так.
Просто очі тихо закриваю
і шепочу знову в темноту.
Я, я хочу тиші, хочу спокою.
Ніч, яка приходить, забери мій біль із собою.
Я, я хочу просто бути собою,
не ховати душу за усмішкою,
не вести із серцем вічний бій.
Я хочу тиші, я хочу спокою.
Забери, ніч, цей біль із собою.
Я не хочу чути все минеться,
не кажіть мені, що час лікує,
бо ніхто не знає, як там серце
кожну ніч у тиші знов сумує.
Не шукаю більше винуватих,
не тримаю тих, хто йде від мене.
Я навчився мовчки відпускати
навіть тих, хто був для мене всесвітом.
Знаєш, ніч, я більше не питаю,
чому все склалося не так.
Просто очі тихо закриваю
і шепочу знову в темноту.
Я, я хочу тиші, хочу спокою.
Ніч, яка приходить, забери мій біль із собою.
Я, я хочу просто бути собою,
не ховати душу за усмішкою,
не вести із серцем вічний бій.
Я хочу тиші, я хочу спокою.
Забери, ніч, цей біль із собою.
Не треба мене рятувати,
не треба вчити, як мені жити.
Я просто хочу перестати
щоночі з серцем говорити.
І може завтра я прокинусь,
і стане легше хоч на мить.
Я відпущу усе, що було,
і навчуся знову просто жить.
Я, я хочу тиші, хочу спокою.
Ніч, яка приходить, забери мій біль із собою.
Дозволь мені побути собою,
без чужих обіцянок і жалю,
без думок, що ріжуть ізсередини.
Я хочу тиші, я хочу спокою.
І хоч на мить забути біль.
Я, я не прошу багато,
лише одну ніч без болю.
Забери його із собою
і залиш мені тишу.
