Я малюю своє завтра силуетами,
Прокидаюся з думками, десь тривожними.
Я живу піснями, приспівом, куплетами,
Хочу те, що хочеться, напевно, кожному.
Відчуття спіймати щастя не миттєвого,
Що історія моя мною і пишеться.
Скільки досвіду отриманого життєвого,
Скільки досвіду отримати залишиться.
Та що робити — я не знаю,
Коли відчуваю,
Як далеко ще ночі ті,
Коли все, що в моїм житті,
Я віднайду в собі баланс між усіх моїх почуттів.
І коли я таке знайду, на коліна тоді впаду.
Одна думка про ночі ті
І у мене є метелики в животі.
Я шукаю відчуття це невагомості,
Що я роблю щось у світі цьому правильно.
Дуже втомлює життя у невідомості,
У якій тобі диктують нові правила.
Як же хочеться у повні груди дихати!
Від турбот усіх накритися би ковдрою.
Як заплутався, знайти швиденько виходи,
Як же хочеться пливти по морю спокою.
Та що робити — я не знаю,
Коли я відчуваю,
Як далеко ще ночі ті,
Коли все, що в моїм житті,
Я віднайду в собі баланс між усіх моїх почуттів.
І коли я таке знайду, на коліна тоді впаду.
Одна думка про ночі ті,
І у мене є метелики в животі.
Як далеко ще ночі ті,
Коли все, що в моїм житті...
Я віднайду в собі баланс між усіх моїх почуттів.
І коли я таке знайду, на коліна тоді впаду.
Одна думка про ночі ті,
І у мене є метелики в животі.