Ти ніжна, мов вода весняна,
Недосяжна — наче хмара.
Прозора, світла, незрівнянна,
Ти — мов ніжність, що серце забрала.
Твоє проміння в кожнім кроці,
Шелест листя — ніби голос твій.
Я б став тишею поруч з тобою,
Щоб цей світ зупинився на мить.
І якщо ранок на порозі,
А тиша дихає в кімнаті —
Не поспішай іще вставати…
Дай мені мить тебе пообіймати.
Не відкривай своїх очей —
Хай сон тебе ще береже.
Я затулю долонями цей світ,
Щоб не злякати наше “тут” і “вже”.
Залишся… я прошу, без слів,
Хай час повільно попливе.
Дозволь мені напитись тобою —
Цим щастям, що в мені живе.
Ти — як світанок без тривоги,
Як теплий промінь на вустах.
Я не шукаю перемоги —
Мені б лиш бути в твоїх снах.
І кожна пауза між нами —
Наче музика без нот.
Я берегу тебе у серці,
Як перший дотик знов і знов.
Не відкривай своїх очей —
Хай сон тебе ще береже.
Я затулю долонями цей світ,
Щоб не злякати наше “тут” і “вже”.
Залишся… я прошу, без слів,
Хай час повільно попливе.
Дозволь мені напитись тобою —
Цим щастям, що в мені живе.
Не відкривай своїх очей —
Хай сон тебе ще береже.
Я затулю долонями цей світ,
Щоб не злякати наше “тут” і “вже”.
Залишся… я прошу, без слів,
Хай час повільно попливе.
Дозволь мені напитись тобою —
Цим щастям, що в мені живе.
