Знову музика грає знайомі мотиви,
І торкає струну у стомленій душі.
Скільки років минуло — а ти ще красива
У моїх спогадах тихих в нічній тиші.
Я хотів розлюбить і почати спочатку,
Та не зміг загасити той вогонь у крові.
Бо кохання твоє, мов солодке вино,
Ще й сьогодні п’янить мої сни вікові.
Наливайте вина — я спогади п’ю,
Де тебе, як колись, і донині люблю.
Де слова — мов вогонь, а вогонь — мов весна,
Де щаслива зі мною була ти одна.
Наливайте ще раз — за минулі роки,
За тепло твоїх рук і солодкі думки.
Бо коли я згадаю ті очі сумні —
Навіть музика плаче у мене в душі.
Пам’ятаєш той вечір біля річки,
Де світили ліхтарі золоті?
Ми сміялись так легко і незвично,
Наче щастя тримали у руці.
Ти дивилась — і серце завмирало,
Мов під небом останньої весни.
І здавалось: любові буде мало,
Щоб зігріти усі земні світи.
Наливайте вина — я спогади п’ю,
Де тебе, як колись, і донині люблю.
Де слова — мов вогонь, а вогонь — мов весна,
Де щаслива зі мною була ти одна.
Наливайте ще раз — за минулі роки,
За тепло твоїх рук і солодкі думки.
Бо коли я згадаю ті очі сумні —
Навіть музика плаче у мене в душі.
А за вікнами ніч розсипає дощі,
І чужі голоси тонуть десь у імлі.
Та для мене жива та остання весна,
Де ти поруч була… де була не одна.
Наливайте вина — хай зігріє воно
Те кохання, що серце берегло так давно.
Хай мелодія знов нагадає мені,
Як світились твої очі ніжні в весні.
Наливайте ще раз — за любов без прикрас,
Що приходить один і єдиний лиш раз.
І хоч час проминув та не стерла весна
Те, що серце моє пам’ятає сповна.
