Тату.
Мені так важко зараз.
Але я тримаюсь.
Ти ж завжди казав мені:
Не здавайся.
Татку, пам'ятаю твої руки,
Твій голос, твої прості слова.
Ти вчив мене триматись у розлуці,
Коли навколо падала земля.
Я став дорослим, та бувають ночі,
Коли так хочеться назад.
Почути знову твої очі
І рідний твій, тихий погляд.
Я не завжди казав люблю,
Не все встиг тобі сказати,
Та кожен крок, який роблю,
Це те, чим можу пишатись.
Татку, мені так важко, ти пробач.
Татку, я все ще чую твій голос крізь час.
Татку, ти можеш пишатись мною.
Я йду вперед, хоч серце плаче болем.
Татку, я так сумую за тобою,
Та знаю, ти завжди зі мною
У кожнім подиху,
У кожній мрії моїй.
Я пам'ятаю наші розмови,
Як ти тримав мене за плече.
Казав: Сину, будь завжди собою
І не ламай своє серце ні за що.
Тепер я сам проходжу дороги,
Які колись проходив ти.
І вчуся бути сильним потроху,
Щоб твоїм сином завжди бути.
Якби я міг хоча б на хвилину
Тебе обійняти знову,
Я просто сказав би без зайвих слів:
Дякую тобі, тату.
Татку, мені так важко, але я живу.
Татку, я твою силу в собі бережу.
Татку, ти можеш пишатись мною,
Бо я йду твоєю дорогою.
Татку, я так сумую за тобою,
Та знаю, десь там за небесами
Ти все одно стоїш
За моїми плечима.