Заходжу в ліс, як у фортецю дім
Де кожен стовбур мій надійний побратим
Де лист багряний, наче згустки крові
Горить під небом з попелу й любові
І пахне сталлю димом і землею
І хижий місяць йде понад ріллею
І кожна гілка гостра, наче спис
Чекає миті, щоб зірватись вниз
І кожен шепіт, кожен різкий рух
Це гніву лісу незборимий дух
А вітер-брат співа пісні
Що проростали у війні
Несе крізь простір мій залізний глас
Щоб змити бруд, що оскверняє нас
Тут вітер месник крізь вогонь веде
Він з мого поля ворога змете
І серце тут не знає каяття
Бо вчиться забирать, не віддавать життя
Стоять дуби одвічна мовчазна стіна
Їм не злічити, скільки тут була війна
Тримають небо на посічених плечах
І пам'ять гніву в їх старих очах
В їхній корі є шрами всіх епох
І мова та, що знає тільки Бог
Вона проста: хто меч до нас несе
Той від меча і втратить тут усе
І треба просто втримати свій стрій
Щоб з люті й болю спалахнув наш бій
А вітер-брат співа пісні
Що проростали у війні
Несе крізь простір мій залізний глас
Щоб змити бруд, що оскверняє нас
Тут вітер месник крізь вогонь веде
Він з мого поля ворога змете
І серце тут не знає каяття
Бо вчиться забирать, не віддавать життя
Я тільки іскра в цім палкім вогні
Я тільки куля в цій страшній війні
А в мені вся сила поколіннь
Що не схиляли перед ворогом колін
І доки є земля ця під ногами
Цей ліс повстане з вільними синами
А вітер-брат співа пісні
Що проростали у війні
Несе крізь простір мій залізний глас
Щоб змити бруд, що оскверняє нас
Тут вітер месник крізь вогонь веде
Він з мого поля ворога змете
І серце тут не знає каяття
Бо вчиться забирать, не віддавать життя
