Здавалося, що темрява повсюди,
Коли ховалась від чужих очей.
Ішли повз мене незнайомі люди,
В холодній тиші зоряних ночей.
Але світанок розігнав тумани,
І промінь впав на змучене чоло.
Загоїлись старі глибокі рани,
І стало легко, так як не було.
Загубила, відшукала,
Те, про що завжди мовчала.
Вітер віє, сонце гріє,
В небі пташка знов радіє.
Відпустила всі тривоги,
Обрала нові дороги.
І тепер лечу на волю,
Зустрічати власну долю.
Я йду вперед, і кожен крок сміліший,
І розставання більше не болять.
Сьогодні світ здається яскравішим,
Бо зорі в небі радісно горять.
Я залишаю вчора за спиною,
Там, де лунали відгомони втрат.
Тепер іде надія вслід за мною,
І я не хочу вертатись назад.
Загубила, відшукала,
Те, про що завжди мовчала.
Вітер віє, сонце гріє,
В небі пташка знов радіє.
Відпустила всі тривоги,
Обрала нові дороги.
І тепер лечу на волю,
Зустрічати власну долю.
Загубила, відшукала,
Те, про що завжди мовчала.
Вітер віє, сонце гріє,
В небі пташка знов радіє.
Відпустила всі тривоги,
Обрала нові дороги.
І тепер лечу на волю,
Зустрічати власну долю.
Зустрічати власну долю.
