Правда гірка, закусуй медом
Слів моїх теплих, ніби під пледом
Ховається совість в кишенях джинсів старих.
Я так звик, раптом звик, швидко звик до твоєї любові,
Цих нестримних двадцятих.
Люблять хлопців поганих хороші дівчата.
Дощ під вікнами, мила, грає Шопена,
Жінка сміється, моя жінка шалена,
П'яна злегка, може, трохи щаслива.
Знаєш, а все ще можливо.
Зламаним голосом, ніби зламаним мною,
Гори мовчать, і я помовчу з тобою.
Так шкода розтрачений час на безглузді сварки.
Та визнай, якби ми були ми,
Ми те щось зробили,
Те, що нам не вдалося.
Та бачиш, у неї мої очі й волосся.
Дощ під вікнами, мила, грає Шопена,
Жінка сміється, моя жінка шалена,
П'яна злегка, може, трохи щаслива.
Знаєш, а все ще можливо.
А раптом це межа,
Останнє фото, і слів моїх теплих не стане нам.
Стоп, я йду на мирову.
І останній потяг, назвати це місто твоїм ім'ям,
Назвати це місто твоїм ім'ям.
Дощ під вікнами, мила, грає Шопена,
Жінка сміється, моя жінка шалена,
П'яна злегка, може, трохи щаслива.
Знаєш, а все ще можливо.
Дощ під вікнами, мила, грає Шопена,
Жінка сміється, моя жінка шалена,
П'яна злегка, може, трохи щаслива.
Знаєш, а все ще можливо,
Можливо, можливо.
