Залиш зубну щітку.
Слухай, може, досить уже забирати все з собою?
Ти знов шукаєш сережку,
яку загубила десь біля ліжка.
На кухні дві чашки від кави,
і твоя зарядка лежить біля книжки.
Ти кажеш, мені вже пора,
а сама ще хвилин двадцять стоїш:
то куртку вдягнеш, то знімеш назад,
наче теж нікуди не спішиш.
І я не буду говорити
красивих слів із кіно.
Просто наступного разу
не забирай усе додому.
Залиш зубну щітку у мене,
залиш парфуми і светр.
Залиш собі місце у шафі,
я звільню половину, повір.
Залиш зубну щітку у мене,
і більше нічого не треба,
бо якщо ти щоранку зі мною,
то, може, це вже не випадково.
У холодильнику твоє молоко,
яке я ніколи раніше не брав.
Я навіть запам'ятав твою каву:
дві ложки цукру, я вгадав.
Твій шампунь уже в моїй ванні,
твої капці стоять біля дверей.
Дивно, як хтось ще недавно чужий
потроху стає частиною твоїх речей.
Залиш зубну щітку у мене,
залиш парфуми і светр.
Залиш собі місце у шафі,
я звільню половину, повір.
Залиш зубну щітку у мене,
і більше нічого не треба,
бо якщо ти щоранку зі мною,
то, може, це вже не випадково.
Я міг би сказати, давай будемо разом,
але це якось дуже офіційно.
Тому я купив другу чашку.
Зрозуміла?
Залиш зубну щітку у мене.
Не на завтра,
просто залиш.
А там... розберемося.
