Я розкажу Вам про Полтаву, друже,
моя Полтава – це не ями і не суржик,
не депутати, що бажають тільки зла вам,
і скільки років все паплюжать її славу!
Не ситі мери, що крадуть усе у решти,
не бідні люди, що купуються за гречку!
Це не Петру у центрі памʼятник, не бидло,
яке не виграє ніяк «полтавську битву»
у корумпованої влади в ріднім краї,
і все живе собі й надалі в «хатці скраю»!
Ні, моє місто – це не тільки повні миски
відомих галушок і пусті мізки
у невідомих полтавчан. Як запитали,
я розкажу вам про МОЮ Полтаву!
Відверта правда, не суди, брат, за ці тексти.
Моя Полтава – це садиба Котляревського,
Храм на Альтанці у зеленім парку,
куди полтавці всі несли гуманітарку.
Це місто, де стираються всі «зетки»,
де Ленін впав і вистояв Мазепа!
Наша історія в серцях, а не на дошці,
Петро Дяченко, «Чорні Запорожці»!
Пірнай уперто, моя ручка, де не мілко!
Моя Полтава – не Сердючка, а Данилко!
Не в темнім неуцтві брести їй, а в освіті,
яка не дешево блистить, а гідно світить!
Де книги Симоненка не під пилом!
І живі люди, а не тільки живе пиво!
Оце Полтава! Завітай колись сюди,
тут ще не стерлися сліди Сковороди!
І мого тата, що у люту вічну зиму
пішов на фронт, – за місто свого сина!
Моя Полтава, розумієте, кияни,
не клуб-кальяни – тихий затишок у мами!
Пустого слова не несе рядок ні один,
це штурмова і героїчна рота «Одін»!
У цьому місті я ґартую свої вчинки!
У цьому місті я кохаю кращу жінку,
у цьому місті мої крила відростали!
І що б не стало, – ЦЕ – моя Полтава!