Я захищу тебе.
Поки не кожен
носить шеврони…
Тато, як може,
тримає кордони!
Хай загуділи,
неначе хор дрони,
син, як уміє,
тримає кордони!
Поверни, Боже,
сонце до доні!
Мати, як може,
тримає кордони…
Хай загрубіли
ніжні долоні…
Донька, як вміє,
тримає кордони!
Захищаю тебе під дронами,
захищаю тебе під РЕБами,
ти в мені червонієш ґроною,
ти в мені гуркотиш під ребрами!
Захищаю тебе під Харковом,
бо не здатен стояти осторонь,
не під пивом і не під Краковом,
захищаю тебе під обстрілом!
Переходжу поля, посадки,
а з тим переходжу на українську!
За твоє неодмінне «завтра»
я сьогодні в твоєму війську.
Що у мене із амуніції:
дух мій, серце моє і очі!
Я піду завтра на позицію,
щоб пішли діти у садочок!
Без промови і без акторства,
тут зі мною всі солідарні!
Захищаю під Краматорськом.
Захищаю під Соледаром.
Як у пеклі отой Вергілій,
у крові у своїй, в поту,
відповім за твої гріхи я,
ось межа, і я вже по ту!
Знаю, добре б сидів костюм,
та ношу незручний корсар,
бо вклоняюсь лише Христу,
а тирану несу хреста!
Скільки років уже ці війни
нашу волю ніяк не виточать…
Захищаю, колись цивільний,
я, — військовий, багатотисячний!
Україна моя живе,
доки я заряджаю зброю,
невеликий такий, але
закриваю її собою!
Нема білого полотна,
нагадати лишень хотів:
вишиванка у нас одна —
вона з крові захисників!
Поки не кожен
носить шеврони…
Тато, як може,
тримає кордони!
Хай загуділи,
неначе хор дрони,
син, як уміє,
тримає кордони!
Поверни, Боже,
сонце до доні!
Мати, як може,
тримає кордони…
Хай загрубіли
ніжні долоні…
Донька, як вміє,
тримає кордони!
Поки не кожен
носить шеврони…
Тато, як може,
тримає кордони!
Воля була, є
і буде потому
де кращі люди
тримають кордони!
Слава Україні!