Для всіх своя, на всіх одна,
Вона священна і брудна.
Вона прикриє й прихистить,
Щоб відспівати й охрестить.
Вона під нігтями, в кишенях,
У волоссі, у труні.
Сідає сонце вдалині,
Час підніматись
Із землі.
У давні часи, в передвічній імлі
Зробив Бог людину зі слова і землі.
Якщо буде проклятим слово твоє,
Навік тобі ніч замість дня настає.
Ми Божа зневага, живі й неживі,
Ми носимо спрагу у нашій крові.
Проклятих вгорі не чекає Едем,
З землі ми пішли та у землю підем.
Осика своє загострила гілля,
Усе, що лишилося нам, це земля.
Для всіх своя, на всіх одна,
Вона священна і брудна.
Вона прикриє й прихистить,
Щоб відспівати й охрестить.
Вона під нігтями, в кишенях,
У волоссі, у труні.
Сідає сонце вдалині,
Час підніматись
Із землі.
Ти разом з зорею повстанеш і знов
У світі нічному шукатимеш кров.
Прийми те, що ти викликатимеш жах,
Прийми те, що ти від природи хижак.
Хто буде повільним, той щезне в золі,
То будь з тими, хто збережеться в землі.
Для всіх своя, на всіх одна,
Вона священна і брудна.
Вона прикриє й прихистить,
Щоб відспівати й охрестить.
Вона під нігтями, в кишенях,
У волоссі, у труні.
Сідає сонце вдалині,
Час підніматись
Із землі.
Так лагідно й ніжно, немов немовля,
Від сонця схова милосердна земля.
Для всіх своя, на всіх одна,
Вона священна і брудна.
Вона прикриє й прихистить,
Щоб відспівати й охрестить.
Вона під нігтями, в кишенях,
У волоссі, у труні.
Сідає сонце вдалині,
Час підніматись.
Для всіх своя, на всіх одна,
Вона священна і брудна.
Вона прикриє й прихистить,
Щоб відспівати й охрестить.
Вона під нігтями, в кишенях,
У волоссі, у труні.
Вже сходить сонце вдалині,
Час повертатись
До землі.
