Не можу я знайти слова,
Як в 21-му столітті
Прийшла у лютому війна
В трикольоровому лахмітті.
Які слова тут можуть бути,
Коли тіла лежать в снігу,
Як юні вороги-рекрути
Вбивати мають за мету.
Не можу я знайти слів щирих,
Як світ весь дивиться, мовчить,
Як їдуть танки серед миру,
Як небо від ракет кричить,
Як пояснити це дитині,
Що тато більше не прийде,
Що рідна вулиця руїна,
А рідна мова як мішень?
Як описати ту людину,
Що душу продає за трон?
Які слова знайти для світу,
Що звик ховати біль мембран?
Не можу я знайти слів вічних,
Як ніж встромляє в спину брат,
Коли молитва стала криком,
Як біль пронизує від втрат.
Не можу я знайти слова,
Щоб зупинити це жахіття,
Я ту країну прокляла,
І все, що з ними, все лахміття.
Тут слів ніяких не знайти,
Їх все одно не чує стадо,
Хай згинуть кляті назавжди,
Не дай Господь такого брата.
Та поки світ сліпий, глухий,
Ми кров'ю пишем нові карти,
Мовчать дипломи й прапори,
А діти гинуть, біль утрати.
Не хочу слів, бо всі порожні,
Від них не стане менш боліть,
Від них не зникнуть ночі грізні,
Не воскресити, не простить.
І як тепер сказати Богу,
Що все не має бути так,
Що ми чекаєм перемогу,
У правді лиш шукаєм знак.
Не можу я знайти слова,
Коли народ невинний гине.
Хай буде проклята війна,
І згине логово звірине.
А в нас із попелу і стіни
Зросте колосся навесні.
І буде правда в кожній лінії,
Що ми писали
У війні.
