Збігали дні, настала осінь пізня,
Як води у річках, пройшли роки
У натовпі людей в чужому місті
Зустрілись випадково я і ти.
Ця мить, що між минулим і майбутнім
З’явилася і зникла, ніби сон.
Очей глибоких погляд незабутній
Запав у душу, взяв мене в полон.
І знов дощі змивають наші мрії,
І знов шляхи розводять в різні дні.
Та серце ще шепоче ледь живії
Слова любові, що згоріли в тишині.
І знов тумани застилають очі,
І знов дороги губляться в імлі.
Та я твій подих чую серед ночі,
Мов крик забутий у глибокій самоті.
Згадай той час, як ми колись кохали,
Єднала нас весна, цвіли сади.
Тепер з тобою ми чужими стали,
Та в серці залишилися сліди.
У кожного в житті своя дорога
Лиш спогади у нас на двох одні.
Чи радість в серці, чи в душі тривога,
Світи в нас різні й ми уже не ті.
І знов дощі змивають наші мрії,
І знов шляхи розводять в різні дні.
Та серце ще шепоче ледь живії
Слова любові, що згоріли в тишині.
І знов тумани застилають очі,
І знов дороги губляться в імлі.
Та я твій подих чую серед ночі,
Мов крик забутий у глибокій самоті.
Йшов дощ і на годиннику вже пізно,
Ховали краплі смуток у очах.
Не пла́чу я, тримаю себе міцно,
Лікує в серці рани тільки час.
Змиває дощ печаль мою з обличчя,
Минулому немає вороття.
Любов пройшла, для тебе я колишній,
Розвіялись, як дим, всі почуття.
І знов дощі змивають наші мрії,
І знов шляхи розводять в різні дні.
Та серце ще шепоче ледь живії
Слова любові, що згоріли в тишині.
І знов тумани застилають очі,
І знов дороги губляться в імлі.
Та я твій подих чую серед ночі,
Мов крик забутий у глибокій самоті.
