Мені буває бракує слів ,
Щоб описати увесь цей біль
Що завдала мені колись…
Ні, не жаліюсь! Не прошу слів!
Буду триматись з останніх сил,
Я ж усе сам, занепастив!
Ми лише спомин, навесні,
Останні хвилини увісні,
«нас» - не існує, ми - спогади.
Так легко втрачати останні дні,
Брехливі слова: « повір мені!»
Хоча відчуваю, що вже чужі , ми.
Облиш, ти кажеш мені: «облиш!»,
Я думав, переболиш,
Хоч в серці, досі гориш.
Облиш, ти кажеш мені: «облиш!»,
Час наш, вже не зупиниш,
Тож, в серці, чого гориш?
Nie chcę, już widzieć nigdy więcej,
Jak krwawi twoje serce,
To wszystko za łatwo traci sens
Bo jesteś dla innych jak powietrze
A przed oczami bezkres
Ta przestrzeń, nie wolno tracić jej
Nikt z nas nie zasłużył na ten ból
Oni mówią, ze czas leczy rany
Potem sami za plecami sypią sól
By zasiać te złość między nami
A serce się łamie na pół znów
Nie chce musieć używać tych dwóch słów już,
Zapomnieć chce
O chwilach gdy było nam tak źle
Ty przyjdź i powiedz to tylko sny mi
Gdy już nie czuje nic i, chciałbym stad tylko wyjść
Wśród wizji i tych szybkich decyzji
Wielkie problemy my w tym
Daj mi stad tylko wyjść
Облиш, ти кажеш мені: «облиш!»,
Я думав, переболиш,
Хоч в серці, досі гориш.
Облиш, ти кажеш мені: «облиш!»,
Час наш, вже не зупиниш,
Тож, в серці, чого гориш?
