Місто диктує правила, я читаю між строк.
Тут зникають без сліду ті, хто збиває свій крок.
Я не кричу про втому, вона не для сцен.
Справжні речі живуть поза межами схем.
Тут плутають рухи з життям, зручний обман,
Міняють глибину на короткий план.
Я не шукаю легких тимчасових тем,
Хто знає, куди йде, не питає систем.
Повільний ритм, і я тримаю баланс.
Світ хоче зламати, я не ведусь на аванс.
Я не зійшов з дороги, я зняв зайвий тиск.
Спокій, це сила, а не дешевий блиск.
Повільний ритм, хай тріщить горизонт.
Залишаюсь собою, навіть коли не в тон.
Не кожна тиша, це слабкість чи страх.
Інколи штиль, це броня на кістках.
Мене не купиш формою правильних фраз,
Я виріс там, де суть без зайвих прикрас.
Не все, що світить, варте тепла,
Інколи світло, це вітрина зі скла.
Я не рву з місця, коли натовп летить,
Бо паніка, це пастка, де розум мовчить.
Тут кожен другий радить, як треба жить,
Але не кожен здатен свій шлях прожить.
Між шумом і тишею тонка межа,
Я там, де правда гостра, мов лезо ножа.
Не прошу дозволу бути собою в бою,
Я вибрав цей ритм і на своєму стою.
Повільний ритм, і я тримаю баланс.
Світ хоче зламати, я не ведусь на аванс.
Я не зійшов з дороги, я зняв зайвий тиск.
Спокій, це сила, а не дешевий блиск.
Повільний ритм, хай тріщить горизонт.
Залишаюсь собою, навіть коли не в тон.
Не кожна тиша, це слабкість чи страх.
Інколи штиль, це броня на кістках.
