Чому знов весна приходить і йде,
чому без тебе все не те?
Чому ми любимо, щоб потім втрачати,
I серце знову вчиться мовчати?
Чому, скажи, я все ще тут,
Де кожен спогад — твій присмак і звук?
Чому я дихаю, коли тебе нема?
Чому любов — як зима?
Чому сонце гріє, коли болить,
і навіть біль — уже звичка жить?h
Я п’ю спогади, як холодний чай,
і знову питаю — чому, знай?
Чому літа починаються в червні,
але в мені завжди лютий і сніг?
Любов — це коло без виходу звідси,
я вчуся жити в його таємниці.
Чому знов весна приходить і йде,
чому без тебе все не те?
Чому ми любимо, щоб потім втрачати,
I серце знову вчиться мовчати?
Чому, скажи, я все ще тут,
Де кожен спогад — твій присмак і звук?
Чому я дихаю, коли тебе нема?
Чому любов — як зима?
Чому весна пахне твоїм волоссям,
чому дощ шепоче твоє ім’я?
Між краплями — ми, і все, що було,
вже як кіно без екрана і дня.
Чому коли сміюсь — чую твій голос,
і в кожній жінці бачу тебе?
Світ повен слів, але без змісту,
коли твій спокій не гріє мене.
