Сяду напишу листа.
Порахую в повній тиші до пʼяти, а потім і до ста
Щось всередині тихесенько собі без слів згаса
І між мною і тобою більше не звести моста
Хоч не на різних ми адресах і далеко
Не в різних містах
Напишу листа, хто там адресат?
Почуттів парад. Ще ж не листопад.
Ти ж не мій формат.
Але ніколи не кажи ніколи,
Бо життя не знає заборон, не знає дат.
Вітер забирає любов, а в жилах стигне кров,
Моє серденько не рветься вже від кількості розмов, промов
Я відчуваю що потрохи гублю душу й віру
Пробач, на цьому все, бо хтось з нас має мати міру
От і поговорили.
Розбили що самі створили
Цінності нуль , як і бажання щось виправити
Мабуть все таки життя занадто пізно звело нас
Знаєш, ти та «правильна людина».
В неправильний час.
Моє серце не камінь, і не кришталь
Все прозоро, але є одна вуаль
Називай мене радість або печаль
Називай мене вдача чи доля
Та в любові існує єдина грань
Хочеш голосно смійся, хочеш ридай
Коли ваше разом - це твій власний рай
Коли бути десь поруч - це воля.
