Я згадаю село і криницю в кленах,
Там, де дитинство цвіло на лугах зелених.
Де ходив пастушком і впивався зорею,
Де осіннім листком так летів я за нею.
Де ходив пастушком і впивався зорею,
Де осіннім листком так летів я за нею.
В очах остане біла хата,
Що мріє в сонячнім теплі.
Святе, як серце, рута-м'ята
І жменька рідної землі.
Святе, як серце, рута-м'ята
І жменька рідної землі.
Знову бачу село із волошками жито,
Що було, те було, там усе пережито.
І журбу, і біду, мов прощальну розмову,
І любов молоду, і печаль полинову.
І журбу, і біду, мов прощальну розмову,
І любов молоду, і печаль полинову.
В очах остане біла хата,
Що мріє в сонячнім теплі.
Святе, як серце, рута-м'ята
І жменька рідної землі.
Святе, як серце, рута-м'ята
І жменька рідної землі.
Знов приїду в село на Різдво чи Великдень,
От і сонце зійшло у святковий розвиднень.
Знов приїду в село на ласкаву гостину,
Там зігріє тепло, як і всю Україну.
Знов приїду в село на ласкаву гостину,
Там зігріє тепло, як і всю Україну.
В очах остане біла хата,
Що мріє в сонячнім теплі.
Святе, як серце, рута-м'ята
І жменька рідної землі.
Святе, як серце, рута-м'ята
І жменька рідної землі.
І жменька рідної землі.
