Вишивала мати синові сорочку,
Що тобі нашити, любий мій синочку.
Кольором калини вишити кохання,
Щоб у всій родині було в нас з'єднання.
Кольорами неба вишивайте волю,
Бо як в ній потреба, то погана доля.
Кольором від життя хай цвіте достаток,
Бо в тій хаті ситі, де великий статок.
Кольорами терну ви при всіх одіння,
Вишивайте, мамо, смуток та терпіння.
Що просив ти сину, того не зробила,
Хтось зрубав калину, що цвісти хотіла.
Хмари почорніли і блакит закрили,
Та на світ смарніли зливою пролили.
Ворожій копита, щоб ми не пожали,
Попитали житту, геть усе з'являло.
Терень лиш колючий, нам лишили люди,
Щоб тебе не мучив, його брать не буду.
Кольорами неба вишивайте волю,
Бо як в ній потреба, то погана доля.
Кольором віджиться, хай цвіте до старток,
Бо в тій хаті ситі, де великий статок.
Кольорами неба вишивайте волю,
Бо як в ній потреба, то погана доля.
Кольором віджиться, хай цвіте до старток,
Бо в тій хаті ситі, де великий статок.
