То був день звичайний — як усі,
Я просто ішов, загубившись в собі.
Місто жило, як завжди, метушне,
І я не чекав, що зустріну тебе.
Ти зупинилась спитати про час,
Трохи соромившись, з сяйвом в очах.
Я відповів — і ми поруч пішли,
Не знали тоді, що себе ми знайшли.
Все сталось тихіше за слова і зізнання
Просто ця зустріч стала початком кохання.
Ой, ти ж моя квіточка, сонечко моє,
Половинка серденька, щастя золоте.
Я коли бачу тебе між людьми
Світ зупиняється на мить мені.
Ой, ти ж моя зіронька, світло в пітьмі,
Тихо ти дала спокій мені.
Нехай все так просто, без гучних прикрас
Та серце знало: ти моя в той час.
Ми сіли у парку — кава й слова,
Про життя, що було, і яким воно стало.
Ти слухала тихо, не переривала,
І в тій тиші душа моя відпочивала.
Я розповів, як доля хитала,
Як віра часом у серці згасала.
А ти лиш сказала: «Все буде гаразд»,
І світ став спокійним у той же час.
Без гучних обіцянок, без слів напрокат
Я раптом збагнув: мені добре отак.
Ой, ти ж моя квіточка, радість моя,
Моє серденько любе, моя ти сім’я.
Я знаю тепер, для чого живу
Щоб бачити посмішку тиху твою.
Ой, ти ж моя зіронька, сонечко ясне,
Хай наша зустріч вабила мене.
Бо де ти з’явилась — там дім і тепло,
І серце сказало: «Ось воно. Моє крило».
Без гучних слів і без обіцянь,
Без зайвих планів і гадань.
Я просто знав у тиші днів
З тобою спокій мій ожив.
Ой, ти ж моя квіточка, радість моя,
Моє серденько, тиша життєва.
Хай ще не знаю, що чекає нас
Та я вже вдячний за цей вечір і час.
