Холодний ранок б'є у скло.
На дні філіжанки застигло зло.
Кава без цукру, як саме життя,
Без смаку, без сенсу, без каяття.
Вмикаю новини на тріснутім склі,
Ті самі обличчя на сірій землі.
Сирена гуде, як набатний дзвін,
І б'ється об стіни, лунає стогін.
І стіни тиснуть, бетонні коробки,
Мільйони доль у одній оболонці.
Я танцюю із смертю під гул тривог,
Мабуть це останній, відчайдушний крок.
Це мій пост панк-рок, це мій танок,
На фоні спалених домів і думок.
Життя – гівно. І крапка. Струна
Порвалась вчора. А сьогодні – війна.
Сусід збирає речі в рюкзак,
Його очей порожній знак.
Каже: "Прорвемось", а голос тремтить,
Кожен із нас тут на нитці висить.
На вулицях тіні, не люди, ідуть,
Вони своє вчора з собою несуть.
А я загубив і вчора, і завтра,
В душі лиш отрута, гірка, наче мантра.
І стіни тиснуть, бетонні коробки,
Мільйони доль у одній оболонці.
Я танцюю із смертю під гул тривог,
Мабуть це останній, відчайдушний крок.
Це мій пост панк-рок, це мій танок,
На фоні спалених домів і думок.
Життя – гівно. І крапка. Струна
Порвалась вчора. А сьогодні – війна.
Хотілося б вірити в сонце і світло,
Але небо затягнуте попелом з вітром.
Хотілося б плакати, та сльози замерзли,
Ми всі тут давно емоційно пощезли.
Тільки лють і втома, іржава й густа,
Зростає у горлі, розпира тіснота.
І стіни тиснуть, бетонні коробки,
Мільйони доль у одній оболонці.
Я танцюю із смертю під гул тривог,
Мабуть це останній, відчайдушний крок.
Це мій пост панк-рок, це мій танок,
На фоні спалених домів і думок.
Життя – гівно. І крапка. Струна
Порвалась вчора. А сьогодні – війна.
