А сніг падає, падає, падає
Ти самотня біля вікна.
І все падає, падає, падає
Твоя пам’ять як тиха струна.
Не забути тобі ні його тепла,
Ні того, як душа ожила…
А сніг падає, падає, падає
Все пам’ятає.
Ту зиму ти пам’ятаєш досі
Сніг ішов, мов небесний шквал.
Він торкав твої замерзлі руки,
Наче серце з тепла знімав.
Ваші кроки тонули в заметах,
Ніби час перестав іти.
Та любов — як завірюха в грудях:
Може гріти… а може спалити.
А сніг падає, падає, падає
Ти самотня біля вікна.
І все падає, падає, падає
Твоя пам’ять як тиха струна.
Не забути тобі ні його тепла,
Ні того, як душа ожила…
А сніг падає, падає, падає
Все пам’ятає.
Тепер ти одна серед віхол,
І сніжинки падають, як слова.
Кожній — спогад, солодкий, дикий,
Те, що більше ніхто не верне назад.
І здається — зима все знає,
Бо шепоче ночами в шибки:
«Є кохання, що не згасає…
Просто ховається в холодні сни».
А сніг падає, падає, падає
Ти самотня біля вікна.
І все падає, падає, падає
Твоя пам’ять як тиха струна.
Не забути тобі ні його тепла,
Ні того, як душа ожила…
А сніг падає, падає, падає
Все пам’ятає
І коли тихо падає небо,
Ти раптово відчуєш в собі
Навіть зима не триває вічно,
Сніг розтане, а ти — оживеш у весні.
А сніг падає, падає, падає
Ти самотня біля вікна.
І все падає, падає, падає
Твоя пам’ять як тиха струна.
Не забути тобі ні його тепла,
Ні того, як душа ожила…
А сніг падає, падає, падає
Все пам’ятає.
