Холодні краплі по вікні,
Годинник втратив свій політ.
Я знову наче в пастці, ні?
Залишив дотиками слід.
Я розумом кажу собі "не треба",
Та серце не питається у мене...
Твій аромат я чую знов,
І гублюся у двох світах.
Ти – всіх моїх думок основ,
Ми розчинилися в словах.
П'яна душа моя блукає,
Де тут реальність, де міраж?
Вона тебе одного знає,
Душі розбитої пейзаж.
Твій голос лине в тишині,
Розбив моїх надій граніт.
Слова, що говорив мені,
Холодніші, ніж вічний лід.
Ми зникли тихо, наче дим,
В потоці сірих днів і дат.
Але між тисячами "ми",
Нема дороги вже назад...
