Я йшов до тебе крізь свої тривоги,
Хоч знав — між нами вже далекі береги.
Твої слова ставали тихими порогами,
А мої мрії — падали з висоти.
Я розгубив усе, що так тримав руками,
І не навчився відпускать тебе вночі.
І кожен крок нагадує про втрати,
А кожен подих — скільки болю в цій тиші.
Пробач мені за все, що не збулось,
За мрії ті, що тихо розплелись.
Тепер між нами тиха порожнеча —
І ти для мене стала все далече.
Ти не почуєш, як в мені щось тихо гасне,
Бо я навчився посміхатись крізь печаль.
Ти віддаляєшся — і серце б'ється важче,
А я стою… і все іде у даль.
Все, що було — залишиться у серці,
Як вогник, що не вміє догорати.
І навіть час не зміг мене зцілити —
Я досі там, де ти пішла мовчать.
