Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси,
Чия то дівчина розпустила коси?
Коси розпустила, гулять не ходила,
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку - в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала...
Прийшов син до хати, здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину.
Як ударив вперше — вона й похилилась,
Як ударив вдруге — вона й попросилась:
Не рубай, коханий, бо я — твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.
Прийшов син до хати, здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину.
Прийшов син до хати, здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину.
