Ми малювали з тобою зорі на том балконі,
Поки птахи ранкові кричали щось про любов.
Наші думки були для один одного прозорі,
Та в голові крутилась тільки фраза I love.
Ти говориш все так красиво,
Наче губи самі рухаються в такт.
Ти — як самий чистий акорд,
Що пробиває мою душу до мурах.
Рахуй раз —
Ми разом тепер.
І два —
Ми проти всього світа.
Ми ділимо все на двох.
І три —
Я справді щасливий.
Ми чекали давно цю мить,
Щоб дали вже з кимось плить.
Але я побігу знову
Крізь всі світи за тобою,
Залишивши все та всіх,
Хто були там колись зі мною.
Можеш мені повірити,
Бо я втомився бігати.
Я довіряю все тобі —
Та чи довіриш ти?
Але я побігу знову
Крізь всі світи за тобою,
Залишивши все та всіх,
Хто були там колись зі мною.
Можеш мені повірити,
Бо я втомився бігати.
Я довіряю все тобі —
Та чи довіриш ти?
Руки, дотик — з тобою.
Губи, подих — на волю
Проситься моя душа.
Очі в очі, вночі,
Без жодних на то причин,
Нас пре більш, ніж від речовин.
Я стійкий, але перед тобою я розтану.
Мої очі ще не бачили таку мадаму.
Моя душа допоки не бачила душі,
Яка так само, як і я, любитиме дощі.
Мені мурашить тіло від твого волосся.
Квітнеш, наче весна, золота, як осінь.
Проведу пальцем я ніжно по твоєму носі.
Дай Бог тебе не загубити по дорозі.
Але я побігу знову
Крізь всі світи за тобою,
Залишивши все та всіх,
Хто були там колись зі мною.
Можеш мені повірити,
Бо я втомився бігати.
Я довіряю все тобі —
Та чи довіриш ти?
Але я побігу знову
Крізь всі світи за тобою,
Залишивши все та всіх,
Хто були там колись зі мною.
Можеш мені повірити,
Бо я втомився бігати.
Я довіряю все тобі —
Та чи довіриш ти?
