Тихо стелиться туман на трави
Десь у лісі сплять печальні дні
Всі дороги вже мені знайомі
Та серце знов шукає рубежі
Небо ніжно заглядає в душу
Хмари шепчуть: "Не тримай той біль"
Я мов тінь між тим вечірнім шумом
Серед згадок вимерзлих мрій
Ой не клич мене, вітре, додому
Бо туди вже не вернусь ніколи
Моє серце — то стежка з росою
Моє щастя — мов промінь крізь хмари
І нехай цей світ мене не чує
Я залишусь в тиші на межі
Там, де світло темряву цілує
На крилах роси у ранній зорі
Десь за обрієм палає вечір
Там, де ти колись мені моливсь
Та пливе життя, немов та річка
Залишилось дихати в собі
Я скидаю з душі свою втому
Як стару розірвану шаль
Я стою на краю незнайомім
Та в мені вже мовчить та печаль
Де туман розливається тихо
І у тиші народиться я
Ой не клич мене, вітре, додому
Бо туди вже не вернусь ніколи
Моє серце — то стежка з росою
Моє щастя — мов промінь крізь хмари
І нехай цей світ мене не чує
Я залишусь в тиші на межі
Там, де світло темряву цілує
На крилах роси у ранній зорі
Ой не клич мене, вітре, додому
Бо туди вже не вернусь ніколи
Моє серце — то стежка з росою
Моє щастя — мов промінь крізь хмари
І нехай цей світ мене не чує
Я залишусь в тиші на межі
Там, де світло темряву цілує
На крилах роси у ранній зорі