Пам’ятаю той ранок у синіх Карпатах,
Де трембіти лунали в долинах дзвінких.
Ми ішли поміж трав, що росилися в шатах,
І пили чисту воду із потічків гірських.
Там смереки співали нам пісню чудову,
І вела нас стежина у мрію казкову.
Ностальгія, ностальгія кличе в гори,
Де шумлять у ріках хвилі неозорі,
Де у травах пахне свіжістю ранковою,
Де з тобою йшли ми стежкою казковою
Ностальгія, знов мені жива,
У думках і в мріях ожива.
Тільки ти в моєму серці є,
Тільки ти — коханнячко моє.
Ми збирали у жмені барвисті ромашки,
Пахло медом у горах і цвітом рясним.
Ти сміялась, а сонце торкалось сережки,
І водоспад шумів над камінням крутим.
Я в твої теплі очі дивився з любов’ю,
І душа милувалась твоєю красою.
Ностальгія, ностальгія кличе в гори,
Де шумлять у ріках хвилі неозорі,
Де у травах пахне свіжістю ранковою,
Де з тобою йшли ми стежкою казковою
Ностальгія, знов мені жива,
У думках і в мріях ожива.
Тільки ти в моєму серці є,
Тільки ти — коханнячко моє.
Та прийшла та розлука, гірка і сумна,
Розірвала той день на окремі світи.
Та я знаю — у снах ти приходиш щодня,
І у мріях я знову лечу до мети.
Ще зустрінемось, люба, в краю, де кохання,
Де Карпати нам знову дадуть сподівання.
Ностальгія, ностальгія кличе в гори,
Де шумлять у ріках хвилі неозорі,
Де у травах пахне свіжістю ранковою,
Де з тобою йшли ми стежкою казковою
Ностальгія, знов мені жива,
У думках і в мріях ожива.
Тільки ти в моєму серці є,
Тільки ти — коханнячко моє.
І у мріях, і в снах я вертаю в ті миті,
Де Карпати і ти — моє щастя відкрите.
