На вулиці в потертому пальті,
Стояв маестро з скрипкою старою,
Торкнутись серця кожного хотів,
Старий цією пізньою порою.
Торкнутись серця кожного хотів,
Старий цією пізньою порою…
Дивилась туга з вицвілих очей,
Мелодію тужливу скрипка грала,
Скуйовджене волосся до плечей,
Ним видно доля по життю кидала…
Ридала скрипка, падав жовтий лист,
Маестро зустрічав глибоку осінь.
До ніг схилялась публіка колись,
Одне обличчя не забув і досі.
До ніг схилялась публіка колись,
Одне обличчя не забув і досі…
Фортепіано, сцена, він, вона,
Маестро цей концерт лиш їй дарує,
У погляді її не видно дна,
Й бездонні очі ті його чарують.
Він руку й серце їй пропонував,
Вона йому сказала - ми не пара,
Та засмутившись сліз не проливав,
Хоч ці слова були неначе кара.
Та засмутившись сліз не проливав,
Хоч ці слова були неначе кара…
Погасла ясна зірка в небесах,
Лише кохання в серці не згасає,
Прожив усе життя маестро сам,
Але мелодії в душі як зорі сяють…
На вулиці в потертому пальті,
Стояв маестро з скрипкою старою,
Торкнутись серця кожного хотів,
Старий цією пізньою порою.
Торкнутись серця кожного хотів,
Старий цією пізньою порою…
