За стодолою стоїть колодязь старий, журавлю віків не злічить,
Цю воду я тягну з дитинства — так і живу, так і є.
Серпень сонцем пече, мов полум'я кузні горить,
Ковток із відра — і живим знов стаю всередині.
Ні крана, ні фільтра, ні міської суєти,
Лиш холодна вода з землі, та я і ти.
Холодна вода з колодязя, прямо з землі,
Немає кращого напою, коли сам здобув.
Скрипить журавель, ланцюг співай мені в такт
Холодна вода з колодязя,
Як старий друг, що знову входить у дім,
Як прощення після трудового дня — точно в нім.
Залізним ковшем зачерпну — і біжить через край струмина,
На зап'ястя, на шию в розпал спекотного дня.
Ми хлопцями билися — хто ковток вихопить спершу,
А потім на покіс, і душа неначе знов жива.
Ні крана, ні фільтра, ні міської суєти,
Лиш холодна вода з землі, та я і ти.
Холодна вода з колодязя, прямо з землі,
Немає кращого напою, коли сам здобув.
Скрипить журавель, ланцюг співай мені в такт
Холодна вода з колодязя,
Як старий друг, що знову входить у дім,
Як прощення після трудового дня — точно в нім.
Молодь тепер кнопку натисне — і вода вже рікою,
Не розуміють, що значить підняти її мозолистою рукою…
Та я все одно виходжу туди, коли день відроблений свій,
Опускаю відро ще раз… заради смаку тих літ простих.
Холодна вода з колодязя, прямо з землі,
Чеснішої вологи Господь не давав на руці.
Мотузка пече руки, співає залізний ланцюг
Холодна вода з колодязя,
Глибше крові тече по моїх жилах,
І ближче до спасіння я нічого не пив — не знаю сам.
Холодна вода з колодязя… все ще тримає мене.
