Циганко, нагадай — куди вітри ведуть,
Де ті очі, що душу не відпустять знов і знов.
На картах — шляхи, і кожен не мій,
А в серці розтанув наш недописаний вірш.
Циганко, нагадай, що впало на Таро,
Чи буде ще кохання, чи згасло вже давно.
Хто знайде мене в вогні, серед тіней бажання,
Циганко, нагадай — моє останнє зізнання.
На долонях сліди, мов старі міражі,
Ти кажеш — любов повернеться в дощі.
Але Місяць мовчить, і зорі не світять,
Я вчуся прощати, та не вмію забути.
Циганко, нагадай, що впало на Таро,
Чи буде ще кохання, чи згасло вже давно.
Хто знайде мене в вогні, серед тіней бажання,
Циганко, нагадай — моє останнє зізнання.
Сонце впало в Ніч, а в картах — самі тузи,
Кажеш: “Все минає, навіть сльози й сни.”
Ворожи мені, поки світ не згадав,
Як ми з тобою любили — і як я все віддав.
Циганко, нагадай…
Чи вернеться він ще раз у мій край.
Циганко, скажи — що бачиш у Таро?
Може, ще є ми, а може — вже давно…
