Осінній дощ торкає шибку тихо,
Мов шепіт твій у пам’яті живе.
І кожен подих вітру стеле лихо,
Бо у душі самотність вже пливе.
В тумані місто світиться ліхтарно,
І мокрий лист лягає на шляхах.
Твоє ім’я звучить мені так гарно,
Хоч знаю я — ти лиш у моїх снах.
А за вікном дощить
І віє прохолодою,
А серце так щемить,
Коли тебе нема.
А за вікном дощить,
Із клена листя падає,
Вже осінь, і ще мить
Й до нас прийде зима.
Але тебе нема, нема.
Сумна ріка в осінньому розливі,
Несе журбу в далекі береги.
Я б розповів, як серце тліє в зливі,
Та не почуєш, бо далеко ти.
Іще хвилина — ніч зімкне вуста,
Сховає місто в ковдрі із туману.
А я в думках лечу крізь небеса,
Щоб обійняти знов тебе, кохану.
А за вікном дощить
І віє прохолодою,
А серце так щемить,
Коли тебе нема.
А за вікном дощить,
Із клена листя падає,
Вже осінь, і ще мить
Й до нас прийде зима.
Але тебе нема, нема.
Твої слова — мов полум’я в душі,
Воно горить, коли тебе згадаю.
І кожен день так віриться мені,
Що знов тебе в обіймах відчуваю.
Крізь дощ і ніч іду в думках до тебе,
Щоб хоч на мить зігрітися любов’ю.
Мені так хочеться торкнутись твого неба,
І залишитися назавжди із тобою.
А за вікном дощить
І віє прохолодою,
А серце так щемить,
Коли тебе нема.
А за вікном дощить,
Із клена листя падає,
Вже осінь, і ще мить
Й до нас прийде зима.
Але тебе нема, нема.