А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.
А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.
Твої слова були, мов мед, солодкі,
І дні летіли радісні й короткі.
І світ співав нам голосами птиць,
І не було між нами таємниць.
Горів вогонь, і ми горіли разом,
І ти назвав мене своїм алмазом.
Але погас вогонь, і все пішло у дим,
І ти назавжди став таким чужим.
А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.
А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.
Та раптом осінь прийшла в наше літо...
І ти мене перестав вже гріти.
І ми мовчали цілі дні і ночі,
І ти ховав від мене свої очі.
Горів вогонь, і ми горіли разом,
І ти назвав мене своїм алмазом.
Але погас вогонь, і все пішло у дим,
І ти назавжди став таким чужим.
А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.
А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.
Мабуть, і справді треба відпустити...
Це божевілля треба зупинити.
Горів вогонь, і ми горіли разом,
І ти назвав мене своїм алмазом.
Але погас вогонь, і все пішло у дим,
І ти назавжди став таким чужим.
А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.
А я ж вірила, я так тобі вірила...
І своє серце я тобі довірила.