Вечір вогнями блищить,
Я йду один, а в грудях щемить.
Твій силует у його руці,
Ніби кіно — та болить мені.
Ти так сміялась легко й світло,
Наче й не було між нами літо.
Я знову втрачаю себе,
Дивлячись, як ти йдеш до нього.
А він тебе тримає,
Обіймає, не відпускає.
Тихо щось шепоче,
А ти йому віриш щоночі.
А я тону у спогадах,
У фотографіях старих.
І біль не відпускає
Бо він тебе тримає...
Теплий дощ стукає в скло,
А мені знов темно і холодно.
Ти стала для когось новим світом,
А я лишився на повторі літо.
Знав би, що це останній раз
Сказав би більше, зберіг би нас.
Та час іде, а ти вже не моя,
Ти — його, і це твоя нова весна.
А він тебе тримає,
Обіймає, не відпускає.
Тихо щось шепоче,
А ти йому віриш щоночі.
А я тону у спогадах,
У фотографіях старих.
І серце не забуває
Бо він тебе тримає...
І хай усе це вже було,
Та я б віддав тобі тепло.
Щоб знову поруч ти була,
А не в чиїхось інших снах...
А він тебе тримає,
Обіймає, не відпускає.
Слова його прості,
Та вбивають глибоко в мені.
А я тону у спогадах,
У фото, в сльозах, в словах...
І ніч мене вкриває
Бо він тебе тримає...
