Полетіли журавлі понад хмарами,
Наче доля провела їх між вітрами.
А мені би хоч на мить — в тишу світлу ту,
Де забуті всі гріхи, що я несу.
А ти пробач мені, пробач, моя єдина,
За слово різке колись і за провини.
Я завішу вікна ніч, щоб не зурочили,
Щоб у серце більше злі вітри не пророчили.
Закружляли журавлі понад полем знов,
Наче Бога там почули тихий голос свій.
Він намалював їм шлях крізь туман густий,
Та й мені би ту дорогу — хоч би на разок.
А ти пробач мені, пробач, моя єдина,
За слово різке колись і за провини.
Я завішу вікна ніч, щоб не зурочили,
Щоб у серце більше злі вітри не пророчили.
По дорозі ковила тихо хилиться,
Наче доля знов мені десь усміхається.
Іду тихо між полів — не питаю я,
Чи чекає звіддалік хоч яка земля.
А ти пробач мені, пробач, моя єдина,
За слово різке колись і за провини.
Я завішу вікна ніч, щоб не зурочили,
Щоб у серце більше злі вітри не пророчили.
