Ще трохи, бо сидим,
Ще рано по домах.
Ми просто помовчим,
Все видно по очах.
Стара квартира, у кухні чай.
Заходь без стуку, не питай.
На підвіконні дим і пил,
Хтось знов останній чай допив.
На всіх одна пачка, дрібні набої,
І хтось до когось назавжди приріс.
Ми могли до ранку сидіти без сну,
А потім проспати свою весну.
Ще трохи, бо сидим,
Ще рано по домах.
Ми просто помовчим,
Все видно по очах.
А мені б на вечір туди,
Де всі наші ще поруч були,
Де ніхто не рахував хвилини,
Де ніхто не лишався один.
А мені б на вечір назад,
В ту квартиру, де друзі не сплять.
Ми тоді все хотіли мінять,
А тепер би лишити як є.
Тепер у всіх робота, справи,
І зустріч знов перенесли.
Ми стільки разів обіцяли,
Та часу так і не знайшли.
У когось діти, новий дім,
У когось рейси у пів на сім.
А я гортаю фото ті,
Де ми смішні, такі прості.
Ще трохи, бо сидим,
Ще рано по домах.
Ми просто помовчим,
Все видно по очах.
А мені б на вечір туди,
Де всі наші ще поруч були,
Де ніхто не рахував хвилини,
Де ніхто не лишався один.
А мені б на вечір назад,
В ту квартиру, де друзі не сплять.
Ми тоді все хотіли мінять,
А тепер би лишити як є.
Ще трохи, бо сидим,
Ще рано по домах.
Ми просто помовчим,
Все видно по очах.
