І знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь
І туги напиваюсь досхочу.
І знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь
І туги напиваюсь досхочу.
Напившись, я запрягаю коні в шори
І доганяю молоді літа,
Лечу в далекі ті голубі простори,
Де розцвітала юність золота.
Вернітесь, — благаю, — хоч у гості!
Не вернемось, — гукнуло мені із далині.
Я на калиновім заплакав мості...
І знов побачив мури ці сумні.
І знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь
І туги напиваюсь досхочу.
І знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь
І туги напиваюсь досхочу.
І клаптик неба, розп'ятий на ґратах,
І нездріманне око у вовчку...
На вороних уже мені не грати:
Я в кам'янім, у кам'янім мішку.
І знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь
І туги напиваюсь досхочу.
І знов обвугленими сірниками
На сірих мурах сірі дні значу,
І без кінця топчу тюремний камінь
І туги напиваюсь досхочу.