Любіть того́, з ким в вас світанки тихі,
Коли весь світ за вікнами мовчить.
Коли обійми - більше, ніж утіха,
І навіть тиша про любов кричить.
Любіть того́, кому дові́рить можна
Свої триво́ги, мрії і жалі.
Хто почуття́м не да́сть десь загуби́тись
У повсякде́нній сі́рій суєті́.
Любіть того́, хто бережно торкає
Не тільки рук, а й сто́млених думо́к.
Хто ва́ші сла́бкості давно́ вже знає,
І знає напере́д ваш ко́жен крок.
Любіть того́, хто бачив ваші сльози,
І не зали́шив у важку́ю мить.
Хто зніме біль, не ставлячи питання,
І бу́де по́руч, доки́ душа́ боли́ть.
Любіть того́, хто се́рцем відчува́є,
Хто не боїться пра́вди з ва́шого життя.
Хто ні на мить в вас су́мніву немає
А його́ вчи́нки ка́жуть бі́льше за слова́.
Любіть того́, хто ви́брав вас душе́ю,
Хто кра́щого десь там вже не шука́є.
Хто на́віть у него́ду бу́де з ва́ми,
І від усі́х триво́г вас захова́є.
[Final verse]
Любі́ть того́, з ким хо́четься старі́ти,
Діли́ти ра́дість, кло́поти й роки́.
І ві́рністю коха́ння зігріва́ти,
Трима́ючись за ру́ки навіки́.
Любіть не за красу́ і не за вро́ду,
Не за слова́, що ві́тер рознесе́.
Любі́ть за щи́рість, ві́рність і турбо́ту,
За те, що ця люди́на з ва́ми по́над усе́.
