Давай уя́вимо — через роки́ нас ча́с з'єдна́є,
Нехай переболи́ть і все у нас мине́.
Ти ска́жеш, що донька́ у те́бе підроста́є,
А я — що син доро́слий в мене є.
Зустрі́немось колись на схи́лі літ,
Коли вже вороття́ наза́д не бу́де.
Твій по́гляд знов розто́пить да́вній лід,
І се́рце знов засту́кає у гру́дях .
Мину́ть роки́, заго́яться всі ра́ни,
Сім'я у ме́не, й ти чия́сь дружи́на.
Ми зно́в зустрі́немось, забу́демо про пла́ни,
Я не призна́юсь, що у се́рці в ме́не до́сі ти єди́на.
Прися́демо в кав'ярні десь на ро́зі,
І ти між і́ншим запита́єш в ме́не:
«Чи не шкоду́єш, що розійшли́ся до́лі?»
А я злука́влю, що вже не маю почуттів до те́бе.
Буде́мо до́вго говори́ти про дрібни́ці,
Смія́тися буде́м, згада́вши да́вні дні.
І ти погля́неш мені́ ні́жно в о́чі,
А я сховаю те коха́ння у собі́.
Мене тихе́нько ти спита́єш: «Не забу́в?»
А я всміхну́сь: «Та ні, усе́ мину́ло».
Та ти́ поба́чиш у мої́х оча́х,
Що се́рце мо́є так і не забу́ло.
Мину́ть роки́, заго́яться всі ра́ни,
Сім'я у ме́не, й ти чия́сь дружи́на.
Ми зно́в зустрі́немось, забу́демо про пла́ни,
Я не призна́юсь, що у се́рці в ме́не до́сі ти єди́на.
Прися́демо в кав'ярні десь на ро́зі,
І ти між і́ншим запита́єш в ме́не:
«Чи не шкоду́єш, що розійшли́ся до́лі?»
А я злука́влю, що вже не маю почуттів до те́бе.
Нам час уже було́ проща́тись, зна́єш,
Я вста́в, а ти всміхну́лася мені́.
Ми не сказа́ли те, що се́рце зна́є —
Що всі ці роки коха́ли один одного ми.
Обі́ймемось... і ти піде́ш додо́му,
А я ще до́вго бу́ду в темряві стоя́ти.
Можли́во ти вже не дізна́єшся ніко́ли,
Що все життя́ продо́вжував тебе́ коха́ти.
Мину́ть роки́, заго́яться всі ра́ни,
Сім'я у ме́не, й ти чия́сь дружи́на.
Час не зітре́ із па́м'яті́ нічо́го, що було́ між на́ми,
Я так і не призна́юсь, що для ме́не ти єди́на.
І ти́ на ми́ть затри́маєш свій по́гляд,
Немов захо́чеш щось мені́ сказа́ти.
Я зрозумі́ю все без жо́дних слі́в,
Та ми обо́є бу́демо мовча́ти...
