Коли навколо порожнеча,
І серце втомлене мовчить,
Твоя рука ляга на плечі —
Світ прокидається за мить.
Твій голос — шепіт джерела,
Що крізь каміння проростає.
Ти стільки світла принесла,
Що все навколо розквітає.
І кожен подих, кожен крок
Веде мене до твого серця.
Серед мільйонів тих зірок
Твій погляд сяйвом в душу ллється.
А очі твої голубі
Це два бездонних океани.
В них розчиняю всі жалі,
І заживають давні рани.
У тій прозорій глибині
Я відчуваю спокій неба.
Ти — все, що марилось мені,
І більш нічого вже не треба.
Нехай зриває листя осінь,
І замерзають всі річки.
Для мене ти — безхмарна просинь,
Яку кохаю крізь роки.
Твоя душа — це тихий край,
Де я забув про час жорстокий.
Ти — мій земний, квітучий рай
У нашій гавані любові.
І кожен подих, кожен крок
Веде мене до твого серця.
Серед мільйонів тих зірок
Твій погляд сяйвом в душу ллється.
А очі твої голубі —
Це два бездонних океани.
В них розчиняю всі жалі,
І заживають давні рани.
У тій прозорій глибині
Я відчуваю спокій неба.
Ти — все, що марилось мені,
І більш нічого вже не треба.
