Дощами осінь без жалю заходить в наші сни
Про сонце і тепло тепер забудем до весни.
Та цьогоріч вона
Для мене більше, ніж сумна.
П’єм самоту до дна,
Бо я один і ти одна.
Осінь немов луна,
Відлуння літа, що з’єднало нас.
Немов спинився час,
Між нами вже дощу стоїть стіна.
А краплі б’ють у скло, у зливах потопає ніч.
Тепло твоїх долонь я відчуваю уві сні…
Чия, скажи, вина,
Що я один і ти одна?
Осінь розкаже нам,
Чи прийде ще до нас весна…
Осінь немов луна,
Відлуння літа, що з’єднало нас.
Немов спинився час,
Між нами вже дощу стоїть стіна.
Осінь немов луна,
Відлуння літа, що з’єднало нас.
Немов спинився час,
Між нами вже дощу стоїть стіна.
Осінь немов луна,
Відлуння літа, що з’єднало нас.
Немов спинився час,
Між нами вже дощу стоїть стіна.
