Ми мусимо зустрітися тепер,
Коли кохання пахне навіть в дощ,
А кольори заплаканої квітки
Нагадають роздмухані вуста.
Ми мусимо зустрітися, болить
І плаче серце, мов циганська скрипка,
І руки рвуться обіймати небо,
А ти живеш на тім кінці землі.
Та знову сон, і знову, знoву сон:
Твої вуста, і руки, і слова.
А може ти мене приворожила?
Ми мусимо зустрітися, чекай!
А може це здається, може сниться,
Сміється в ніч, і маревами мре,
Бо ти така красива, мов троянда,
Мов кришталеві бісери роси.
Голублять сподівання і надії,
Згорають дні короткі, мов сірник.
Не марно, не реально, не можливо:
А може осінь травень принесе?
Та знову сон, і знову, знoву сон:
Твої вуста, і руки, і слова.
А може ти мене приворожила?
Ми мусимо зустрітися, чекай!
Та знову сон, і знову, знoву сон:
Твої вуста, і руки, і слова.
А може ти мене приворожила?
Ми мусимо зустрітися, чекай!
