Знаєш, найгірші вірші - про кохання,
Їх пишуть с з нестатку ідей.
І ти любиш вулиці, знаю,
Тільки коли там немає людей.
В навушниках хтось тобі грає,
Що шлях важливіший за ціль,
І шукати в рутині притулку
Найнебезпечніше із божевіль.
Позбувшись усіх, хто нагадує,
Що замріяність бачиться вадою,
Торкнувшись рукою асфальту шепочеш:
"Це я літаю, не падаю.
Дороги на мапі бачаться квіткою,
З місця де я стою",
А під твоїм кросівком написано прикре
"I love you"
Вона гуляє сама,
І за нею вслід рухається світ.
Вона гуляє сама,
Та всередині від чогось біжить.
Знаєш, що зовсім у різних країнах,
Одні і ті самі слова
Написані кимось на стінах,
Бо мова бажань у нас, певно, одна.
Окремо у натовпі плинеш,
На вокзалах, в аеропортах,
Шукаєш навколо людину,
Та ти тут одна.
І гуляєш сама
За тобою вслід рухається світ
Вона гуляє сама,
Та всередині від чогось біжить.
Сотні імен, та де з них головне?
Вітер нечемний - колеться дощем.
Щоб обігрітись, чи десь є плече?
Хто крім дороги розумів тебе?
З ким поділитись зграями птахів,
Сходами сонця, сутінками гір,
Блакиттю неба покуди бачить зір,
Чи хто стільки візьме з маленьких рук твоїх?
І до тих пір...
Вона гуляє сама
Вона гуляє сама
Вона гуляє сама,
І за нею вслід рухається світ.
Вона гуляє сама,
Та всередині від чогось біжить.
Вона гуляє сама,
І за нею вслід рухається світ.
Вона гуляє сама,
Та всередині від чогось біжить.
Вона гуляє сама...
