Щойно ніч лягла на місто
Чорним шовком без слідів,
Стихли кроки, стало чисто,
І заснув холодний Львів.
В старій залі при свічках
Посідалися гравці,
Роблять ставки на життя,
Грають проти долі всі.
Що ти ставиш, скажи прямо,
Що готовий ти віддати?
Дама пік не обмане,
Вона вміє тільки брати.
Роби ставку, розум зникне,
Краля бачить все без слів.
Поруч завжди дама піки,
Їй потрібен лиш твій біль.
Перший ставив купу злата,
Склав рахунок кожній грі,
Прокричав: "Мені багатства!",
Стиснув фішки у руці.
Карти впали, він сміявся:
"Знов нарешті пощастить".
А на ранок прокидався
Між порожніх скринь та стін.
Що ти ставиш, скажи прямо,
Що готовий ти віддати?
Дама пік не обмане,
Вона вміє тільки брати.
Роби ставку, розум зникне,
Краля бачить все без слів.
Поруч завжди дама піки,
Їй потрібен лиш твій біль.
Другий грав не за монети,
Не носив тягар боргів,
Захотів зажити слави,
Щоб лунала сто віків.
Краля слухала мовчазно,
Цвях в руці, труна стоїть.
Закопали і одразу,
Про мерця забув весь світ.
Що ти ставиш, скажи прямо,
Що готовий ти віддати?
Дама пік не обмане,
Вона вміє тільки брати.
Робиш ставку, розум зникне,
Краля бачить все без слів
Поруч завжди дама піки,
Їй потрібен лиш твій біль.
Третій зняв свою обручку,
І здригнулася рука:
"Поверни мені ту жінку,
Що до іншого пішла".
Карти щось зашепотіли,
Пікова лягла одна.
І отримав, що хотів він,
Але без серця і без тепла.
Що ти ставиш, скажи прямо,
Що готовий ти віддати?
Дама пік не обмане,
Вона вміє тільки брати.
Робиш ставку, розум зникне,
Краля бачить все без слів.
Поруч завжди дама піки,
Їй потрібен лиш твій біль.
