Як я мав 10 років
Думав життя як підліткова комедія
Пригоди, кохання, чарівність
У світі повна ідилія
Вулиці й школи навчали
Що все у житті чорно-біле
Де зле, точно є чорним
А добре пухнасте й біле
Як я мав 10 років,
Та навіть 20, думав я
Що дорослішати просто
Слухаю роблю знов слухаю
Згодом стало ясніше
Затямив собі одне правило
Якщо тобі щось здається
Швидше за все воно так і є
Слухали звісно, інколи … та здається не чули
То ж інколи біле мішалося з чорним та все ще звалося білим
Стеля в моїй кімнаті тріщинами минулого говорила
Лежа годинами поспіль втрачаючи сенс
І так чекаючи диво
Як я мав 10 років
Небо любив вивчати
Цікаво воно лишилось тим самим як зараз у нього вдивлятись?
Нічні сузірʼя тріщини наче коли вони тріскають слухаю
В моїй кімнаті небо це стеля тому я в неї думаю
Стеля в моїй кімнаті тріщинами минулого говорила
Лежа годинами поспіль втрачаючи сенс
І так чекаючи диво
(моя кімната, небо, стеля
Лежу годинами сонливо
Моя кімната, небо, стеля
Втрачаю сенс чекаю диво)
Стеля в моїй кімнаті тріщинами минулого говорила
Лежа годинами поспіль втрачаючи сенс
І так чекаючи диво
