Забреду, де озера нєзбуджені,
Де світання й дерев срібний стан,
І вслухатимусь в тишу, як в музику,
В повнозвучний і мудрий орган.
Забреду в листолет з позолотою,
Захлинуся розмаєм весни,
Буде тиша в мені стоголосою –
І почую оркестр тишини.
Я тебе
Не забуду ніколи.
Ми удвох,
Мов п'янкий океан.
Що було
Поміж мною й тобою,
Вже тепер,
Як далекий туман!
Забреду, запорошений квітами,
Задзвоню в синю чашу небес,
Обніму лебединими крилами
Все навкруг, де стрічав я тебе.
Забреду я від себе й від гомону,
Хмільну річку у брід перейду,
Полікую себе тиші мовою
І у тишу лицем упаду!
Я тебе
Не забуду ніколи.
Ми удвох,
Мов п'янкий океан.
Що було
Поміж мною й тобою,
Вже тепер,
Як далекий туман!
Я тебе
Не забуду ніколи
Ми удвох,
Мов п'янкий океан.
Що було
Поміж мною й тобою,
Вже тепер,
Як далекий туман!
Вже тепер,
Як далекий туман!